Стартувало громадське обговорення пенсійної реформи

Наприкінці травня на Волині Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки (проект, який фінансується ЄС і виконується Програмою розвитку ООН з метою сприяння соціально-економічним трансформаціям в Україні) під час круглого столу, ініційованого парламентським комітетом у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів спільно з Пенсійним фондом та Мінпраці, презентував брошуру Пенсійна реформа: виклик для України. На переконання директора центру Марчіна Свєнчіцкі, таке дослідження допоможе краще поінформувати суспільство у відповідному питанні, а також у ході громадського обговорення досягти консенсусу у формуванні ефективної державної політики щодо подальшого удосконалення процесу реформування.
Як зазначається в публікації, без реформи демографічні тенденції (вони, до речі, характерні для багатьох європейських країн) поступово підштовхуватимуть пенсійну систему до фінансової безвиході. В Україні кількість працездатних осіб почне зменшуватися в 2015 році. З 22,4 млн чол. у 2007 році вона скоротиться до 14,4 млн у 2050-му, а зайнятість — з 20,9 млн до 13,9. Натомість кількість пенсіонерів зростатиме випереджаючими темпами: на 100 осіб, які забезпечують пенсійні відрахування, їх припадатиме 139. Таким чином, кожному доведеться працювати на себе і сплачувати внески, щоб стовідсотково покривати пенсію одного пенсіонера та ще майже 40 відсотків пенсії іншого. І, зважаючи на те, що структура традиційної пенсійної системи є неефективною з соціальної та економічної точок зору, то без глибокої реформи криза пенсійної реформи неминуча. Усі державні фінанси перебуватимуть під цим нестерпним тягарем.
У дослідженні, що започатковує громадське обговорення пенсійної реформи в Україні, обгрунтована необхідність реформування, розяснюються можливості раціоналізації традиційної пенсійної системи та її глибоких змін. Як свідчить міжнародний досвід, існує кілька варіантів цієї раціоналізації, в тому числі — встановлення вищих вікових норм виходу на пенсію, стимулювання більшої зайнятості, індексація. Водночас реформування передбачає впровадження системи, заснованої на індивідуальних пенсійних рахунках і на принципі заощаджень. Вона має такі гарантії: після виходу на пенсію працівник отримує пенсію в обсягах, які відповідають його внескам плюс відсотки від його пенсійних заощаджень. Держава ж лише регулює систему і забезпечує мінімальний рівень пенсії.
Звісно, обирати варіант реформування пенсійної системи буде сама Україна. Очевидне одне: відкладення реформи на майбутнє призведе до серйозних соціальних, економічних та політичних втрат. Чим пізнішим буде реформування, тим дорожче воно обійдеться державі в цілому.
На цьому наголошували й учасники Всеукраїнської наради з питань недержавного пенсійного забезпечення, яка відбулася на початку червня. Як констатував кандидат економічних наук, віце-президент ВАТ КІНТО Віталій Мельничук, пенсійні реформи в Україні та країнах Центральної та Східної Європи, де як і в нас діяли пенсійні системи радянського типу, розпочалися майже одночасно. Але результати відповідних змін у цих державах, порівняно із здобутками в цьому напрямку України, сьогодні на порядок кращі.
Так, у Болгарії кількість працюючих — учасників недержавних пенсійних фондів (НПФ) — 16,4 відсотка, в Угорщині — 34,6, в Словаччині — 31,4, а в Україні — менше 2. Крім того, в кожній з цих держав діє й другий рівень пенсійної системи, де частка працюючих, охоплених обовязковою накопичувальною системою, становить відповідно 76,4, 67,5, 56,5 відсотка. Український показник — 0!
Проблеми розвитку НПФ
— Держфінпослуг, Ради НПФ, КУА (компанії з управління активами) і недержавно-пенсійна громадськість (USAІD та Світовий банк) докладають чималих зусиль для розвитку накопичувальної пенсійної системи і, особливо, НПФ в Україні, — каже В. Мельничук. — А досягнення мізерні. Є дві групи проблем, які гальмують хід пенсійної реформи, формування накопичувальної пенсійної системи та недержавного пенсійного забезпечення. Перша — в корпоративному середовищі, куди входять НПФ, КУА тощо, друга — в державному.
Щодо корпоративних проблем, то, за його словами, хоча ринок послуг НПФ ще зовсім невеликий, і водночас простір для дій неймовірно широкий для всіх та й інтереси нібито у всіх спільні, але єдності серед його учасників недостатньо. Візьмемо, наприклад, ставлення до запровадження єдиного порядку визначення чистої вартості одиниці пенсійних внесків. Наявність такого порядку посилить довіру до системи НПФ, бо дасть змогу вкладникам порівнювати діяльність різних фондів, бути в курсі того, що відбувається з їхніми пенсійними грошима, і на цій основі приймати обгрунтовані рішення. Та і світовий досвід засвідчує: немає іншого шляху для завоювання довіри вкладників, ніж відкритість інформації та зрозуміла система оцінки результатів роботи фондів.
— Мабуть, заковика в додаткових витратах адміністраторів, — додає В. Мельничук. — Проте суспільна ціна питання -довіра до системи — значно вища за вартість зміни програмного забезпечення. На часі й корекція Положення про порядок визначення чистої вартості активів НПФ, яке не відповідає ні вимогам, ні потребам ринку ще з моменту його затвердження в 2004 році. Зміну його змісту поставлено в залежність від доопрацювання аналогічного Положення з визначення вартості чистих активів ІСІ (інститутів спільного інвестування), поправки до якого вже майже три роки не може прийняти Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.
Крім того, слід приділити увагу й збільшенню пропозиції якісних інструментів інвестування для пенсійних фондів (далі — ПФ). Оскільки їхні активи мають довгостроковий характер, а акції більш стійкі до інфляції, ніж боргові інструменти, варто дозволити підвищити частку акцій в портфелі НПФ принаймні до 50 відсотків. Збільшення активів НПФ та запровадження обовязкової накопичувальної системи потребують підвищення якості акцій, які Фонд держмайна виставляє на біржу. ПФ можуть інвестувати лише в акції елітних емітентів, тоді як Фонд майна пропонує сьогодні для продажу через біржу низькоякісні цінні папери. Треба також дозволити пенсійним фондам купувати цінні папери ІСІ. В усьому світі є така практика, бо тим самим зменшуються ризики управління коштами. До того ж ці фонди диверсифіковані і з них завжди НПФ може вийти.
Тепер про проблеми державного рівня. Вперше про НПФ і створення в Україні трирівневої пенсійної системи йдеться в указі Президента від 1998 року. Та через десятиріччя складається враження, як зауважив В. Мельничук, що досі у високих державних інституціях панує думка: пристойну пенсію можна отримувати в рамках існуючої державної Солідарної системи. Варто лише її реформувати, збільшити ресурси Пенсійного фонду, справедливо призначити державні пенсії. Але в країнах Європи ще на початку 90-х років минулого століття зрозуміли, що державна пенсія може забезпечити лише прожитковий мінімум. А все інше має бути за рахунок другого і третього рівнів, розвиток яких є такими ж пріоритетними, як і наповнення Солідарної пенсійної системи.
— Протягом останніх років, — зазначив він, — замість комплексного розвитку всієї пенсійної системи йде однобоке нарощування ресурсів Пенсійного фонду (і це чомусь називають пенсійною реформою). Доходи цього фонду на 2008 рік затверджено на рівні 78,2 відсотка доходів держбюджету (а ще в 2005-му вони становили 49,5). Плюс зростає обсяг сумарної дотації і компенсації із бюджету (а це у 2008-му 25 відсотків доходів ПФ). Та грошей у фонді знову не вистачає. І це при тому, що в Україні, зокрема, один із найвищих у світі обовязковий збір до ПФ — 35,2 відсотка. А середня пенсія за віком трохи більша третини середньої зарплати тоді, як у Європі, де реально діє трирівнева пенсійна система, — мінімум 70 відсотків. Якщо ж врахувати гроші, які видають у конвертах, то, за даними Мінекономіки, це співвідношення становитиме 14 відсотків.
На думку В. Мельничука, головна проблема в тому, що нова пенсійна система не стала частиною державної соціально-економічної політики. Навіть в офіційній інформації Держкомстату немає слова пенсія — є соціальна допомога. Про зарплату можна дізнатися все: її розміри по галузях, по регіонах, по категоріях. А пенсії недоступні. Багато хто (28 категорій громадян) має підвищені державні пенсії, в рази більші від середньої пенсії по країні, і їхня виплата проводиться за рахунок не професійної пенсійної системи, як мало б бути, а ресурсів ПФУ.
— Встановивши доходи Пенсійного фонду на рівні майже 80 відсотків доходів Державного бюджету та направляючи на фінансування дефіциту поточні податкові надходження, держава спотворює пропорції й так слабкої економіки, — резюмував В. Мельничук. — Від макрофінансових диспропорцій страждає все суспільство. До речі, всі економічні кризи в Україні розпочиналися з негараздів у державних фінансах. Отже пенсійна політика має орієнтуватися на помірне зростання державної пенсії при випереджаючих темпах збільшення пенсій із накопичувальної пенсійної системи і, особливо — з її приватної складової.